Відпочинок в Грузії влітку: наш маршрут, поради, відгуки

Влітку мої батьки літали на відпочинок до Грузії. Це був їхній перший досвід самостійної подорожі закордон без турфірми. Вони набагато старші за нас з Аліною, вже давно пенсіонери. Тому у відпустці цінують зовсім інші речі.

Думаю, що такий досвід може бути цікавим для частини наших читачів. Я публікую написану ними статтю майже без змін. Додав лише корисні посилання, щоб Вам було зручніше організувати собі схожу відпустку.

---

Ми з дружиною були в Грузії 4 роки тому — відпочивали в Батумі і з’їздили на екскурсії Аджарією, в Кутаїсі і Тбілісі. Нам дуже сподобалася Грузія: яскрава та різноманітна природа, сучасні будівлі та стародавні храми, неповторний колорит прекрасної країни та привітність її мешканців. На жаль, це був звичайний, короткий, “пляжний” тур, організований туристичною фірмою та самостійно доповнений екскурсіями. Хотілося побачити більше, різноманітніше та цікавіше. Ось так народилася ідея поїхати до Грузії надовго, поєднати відпочинок із оглядом країни, побачити те, що хочеться, у комфортних умовах та у вільному режимі. А для цього вирішили організувати нашу подорож самостійно.

Як організувати та підготувати подорож до Грузії?

Наша подорож відбулася у липні. Спланувати та організувати поїздку допоміг наш син — він є автором сайту, який Ви читаєте, багато подорожував Грузією та непогано знає її пам’ятки. Відразу скажу, що подорож була чітко організованою, дуже цікавою та цілком комфортною. Ми не планували влаштовувати класичну туристичну гонку, щоб побачити “все і одразу” — просто вибрали цікаві місця та розбавили поїздки на екскурсії спокійним відпочинком у різних містах чи на пляжі. Не прагнули жити в найдорожчих готелях, але й не шукали найбюджетнішого варіанту. Нас цілком влаштували невеликі, але пристойно обладнані апартаменти, проте ми запланували індивідуальні екскурсії та переїзди на орендованих автомобілях із водіями.. Як нам здається, це було не дуже дорого, але цілком комфортно, зовсім не важко фізично та морально.

Що краще забронювати наперед?

1Авіаквитки в Грузію і назад були придбані за місяць-півтора до поїздки на сервісі Aviasales. Помітили, що ціна вийшла нижчою, ніж якщо купувати квитки лише за пару днів до вильоту.

2Житло у трьох містах, які ми відвідали, також забронювали заздалегідь. Апартаменти в Тбілісі та в Батумі — на сайті AirBnB.com, а готель в Боржомі — на сайті Booking.com.

Можна вибрати з досить великої кількості різноманітних варіантів з урахуванням місця, комфорту, ціни та інших критеріїв. Наші очікування виправдалися — житло цілком відповідало описаному на сайтах.

3Переїзди та екскурсії ми в основному організували за допомогою сервісу Gotrip.ge. Дуже комфортна та надійна схема роботи: на сайті задаєш маршрут поїздки (звідки — куди — із заїздом), вибираєш автомобіль та водія — і одразу ж бачиш, чи вільний він і скільки коштуватиме поїздка.

Про кожного водія на сайті можна переглянути відгуки туристів (у тому числі наші, які ми із задоволенням написали). Вартість не залежить від кількості пасажирів, тому вигідно їздити компанією (ми весь час їздили вдвох). Відправляєш заявку та протягом доби отримуєш повідомлення про прийняття замовлення з описом маршруту, датою, вартістю поїздки та даними водія. Незважаючи на те, що замовлення були зроблені практично за місяць до початку нашої поїздки, усі водії одразу зв’язалися з нами через Viber (написали чи навіть зателефонували), мило поспілкувалися та підтвердили замовлення. Потім зв’язувалися безпосередньо перед поїздкою і домовлялися про час і місце зустрічі.

До честі Gotrip.ge слід сказати, що жодних зривів не було, а ціна зовсім не змінилася. Якщо поїздка досить тривала — машина Ваша на цілий день. Водій допоможе потрапити на екскурсію і буде скільки потрібно спокійно на Вас чекати. Можна зупинитися по дорозі, звернути недалеко в бік, щоб щось подивитися – без доплат і з доброзичливим ставленням водія. Він навіть сам може порадити, куди варто заїхати та що ще подивитися поблизу маршруту поїздки.

Звичайно, водії на Gotrip – не професійні гіди, а просто розумні, інтелігентні, освічені люди, які знають та люблять свою країну та із задоволенням покажуть її Вам. Такі поїздки — дорожчі за громадський транспорт або групові екскурсії, але вони на порядок спокійніші, комфортніші і кращі. Нам дуже сподобалось! Від душі рекомендуємо!

4Збори в дорогу – стандартна процедура: паспорти, медичні страховки, квитки, документи про бронювання, мінімум одягу, купальники – все як завжди. Враховуючи, що житимемо в апартаментах із кухнями, прихопили навіть свою улюблену турочку-джезву для кави. Щоправда, вони були у всіх апартаментах, але ж у своїй, іменній — кава смачніша!

Зробили на сторінку зведений план подорожі із перерахуванням запланованих дат, міст, адрес житла, екскурсій, водіїв, усіх необхідних телефонів. Цей лист виявився дуже корисною і зручною шпаргалкою-інструкцією для самих себе. Однозначно варто було робити.

5Зв’язок, в основному, здійснювався через Viber. Це поширений у Грузії месенджер. Потрібен лише інтернет, не потрібно купувати місцеву сім-карту або платити великі гроші за дзвінки у роумінгу.

Для проби син дав нам сім-карту DrimSim, яка забезпечує недорогий доступ до інтернету у багатьох країнах світу. У місці проживання у нас завжди був WiFi, а в місті чи десь у дорозі рятував інтернет від ДРІМ-СІМ. Досвід показав, що епізодичне короткочасне користування (щось швидко знайти, прокласти маршрут на карті, прочитати-написати чи зателефонувати через Viber) зовсім бʼє по карману. Ми витратили справжні копійки: менше ніж 1 євро.

---

Звіт про подорож ми оформили у вигляді цієї статті. Відразу обмовлюся, що ми не ставили за мету дати масу інформації про все, що ми бачили, не намагалися зробити довідник про маршрути, туристичні об’єкти та ціни в Грузії. Все це можна знайти в Інтернеті, і зокрема на сайті, на якому Ви зараз перебуваєте. Наша стаття — чистий імпресіонізм, перше і саме яскраве враження. Ми просто хочемо передати наші враження, емоції, показати місця та події, що сподобалися нам. Ми вперше подорожували за кордоном незвичним для нас способом — не в організованій туристичній групі, а самостійно, самі обирали цікаві та зручні для нас маршрути, режим подорожі та відпочинку. Іноді це було нами заплановано, іноді — спонтанно. Спробуйте і Ви реалізувати свої бажання – сподіваємось, що Вам сподобається! Однак при цьому слід не забувати, що хороший експромт має бути добре підготовлений.

Чим зайнятися у Тбілісі влітку?

До аеропорту Тбілісі ми прилетіли в другій половині дня. Дуже швидко пройшли паспортний контроль, отримали багаж і на виході нас зустрів водій Ніколос від фірми Gotrip.

Зустрічаючі зазвичай тримають табличку прізвищем пасажира, але Ніколос не встиг її надрукувати і впізнав мене по фотографії у Viber — не дарма ми зв’язувалися перед вильотом.

Автомобіль — Toyota Land Cruiser Prado, водій Ніколос — імпозантний та інтелігентний чоловік. Каже, що він має свій бізнес, а співпраця з Gotrip — це практично хобі.

Він 10 років працював у США, та й по автомобілю бідність непомітна, тож йому не підробіток потрібний, а просто цікаво поспілкуватися з різними людьми, отримати нові враження, зробити приємне людям, які приїхали до його рідної Грузії.

На наше прохання Ніколос підвіз нас до надійного обмінника з гарним курсом, легко знайшов адресу наших апартаментів і навіть сам зателефонував до господині квартири, де ми мали жити в Тбілісі.

Корисні посилання: трансфер із аеропорту до Тбілісі | трансфер з Тбілісі до аеропорту.

Наше житло – у старому центрі Тбілісі, 5 хвилин легкою ходою до набережної Кури та 15 – до знаменитих Сірчаних лазень. Будинок старий, але всередині квартира цілком сучасно обладнана з усіма зручностями, необхідними для комфортного проживання.

Головна перевага нашого житла – розташування на тихій вуличці у центрі Старого Тбілісі. Так нам і хотілося, щоби можна було гуляти пішки.

До нашого приїзду господині не було в місті, але вона написала нам у Viber і повторила телефоном код від мікросейфіка біля вхідних дверей, де лежав ключ. Так само і поїхали, поклавши ключ на те саме місце і подякувавши господині по телефону.

Корисне посилання: хороша підбірка житла в Тбілісі є в статті Чи варто їхати в Грузію?

У Тбілісі ми провели 5 днів, не рахуючи дня прильоту. Два дні зайняли екскурсії Кахетією та Військово-Грузинською дорогою, враження про які викладені нижче, а три – просто гуляли містом, відвідували сірчані лазні, знайомилися і милувалися древнім Тбілісі.

Ми були тут 4 роки тому, але це було всього декілька годин, здебільшого дивилися на місто з вікна автомобіля. Прогулянки пішки дозволяють розглянути деталі та роблять тебе ближче до міста. Можливо, ми не маємо рації, але практично весь час ми провели в Старому Тбілісі, не вибираючись у новий центр, на проспект Руставелі та інші цікаві місця. Не хотілося напружуватися, гасати містом, щось шукати і оглядати “обов’язковий” туристичний асортимент. Ми просто гуляли старими вуличками, каталися на катері, заходили в ресторанчики з грузинською кухнею і постійно бачили щось нове та цікаве для нас. Не будемо докладно описувати всі визначні пам’ятки міста – це вже зроблено до нас, не раз і професійніше. Просто покажемо деякі наші враження…

Якось ми вдвох каталися на катері Курою. Поки чекали на початок катання, нас пригостили кавою. У процесі індивідуальної екскурсії мені навіть дозволили посидіти за штурвалом (зробити вигляд, звісно…).

З річки можна побачити багато цікавих старих та сучасних споруд, в дещо незвичайному ракурсі — знизу — вони виглядають велично. Наприклад, міст Миру, який веде до парку Ріке.

А ось так міст і парк Ріке виглядають із висоти прибережних скель. Звідси видно, що Тбілісі — це величезна чаша, наповнена красою стародавніх та нових будівель, зеленню та квітами, а головне — доброзичливістю, щирістю та гостинністю мешканців міста!

Доброзичливість виражається навіть ось так. “Підгодувати” телефон можна безкоштовно прямо на вулиці.

А ось ця смакота — вже не безкоштовна (10-20 ларі залежно від обсягу стаканчика), але дуже смачно! Ніколи не думали, що гранатовий сік може бути таким насиченим та солодким. Але ж цей фреш видавили із гранатів у нас на очах!

Як відвідати сірчані лазні у Тбілісі?

Трохи докладніше розповім про відвідини знаменитих сірчаних лазень. Вони збудовані в районі Старого Тбілісі на джерелах сірчистих термальних вод ще в XVII-XIX століттях. Достатньо детальний опис можна знайти тут, а ми просто викладемо наші враження від їхнього відвідування. Ми купалися в окремому номері, який складається з передбанника-роздягальні з кріслами, вішалками та столиком, туалету та мийного відділення з гарячою ванною (скоріше невеликим басейном) та мармурової масажної кушетки.

Наш номер коштувавм50 ларі на годину. На нашу думку, більше 1 години там розслаблятися не варто – організм насичується раніше. За додаткову оплату можна замовити масаж або попросити принести трав’яний чай з лимоном та м’ятою – дуже смачний та дуже доречний. Без цього чаю за 10 ларі, мабуть, задоволення буде набагато менше.

Ось такі у нас залишилися найяскравіші враження від Тбілісі. Ми подивилися дуже мало, але нам було просто приємно гуляти містом, дивитися, обідати в затишних ресторанчиках з грузинською кухнею і дихати колоритом Грузії. Ось у цьому — перевага самостійного відпочинку, без надмірно жорстко організованих та розписаних по хвилинах екскурсій та лише кількох годин на день вільного часу, відведених гідом.

Звичайно, можна поїхати на оглядову екскурсію — групову, чи краще — на індивідуальну, де Вам покажуть і розкажуть про те, що цікаво саме Вам. Нам просто хотілося тихо і спокійно розслабитись, а подивитися ще щось зможемо й іншим разом. Сподіваємося, що все ще попереду…

Екскурсія до Кахетії з Тбілісі

Подорож до Кахетії ми запланували на мій День народження. Пояснювати, що Кахетія — відомий виноробний регіон Грузії нікому не потрібно, але варто додати, що, крім винограду, в долинах Кахетії вирощують дуже багато фруктів та овочів. Звідси вони йдуть на всю Грузію.

Звичайно, для поїздки ми користувалися автомобілем з сервісу Gotrip. Звичайно, для самостійних екскурсій можна взяти автомобіль в оренду, але вартість буде приблизно така сама, а витрата нервів на гірських дорогах — незрівнянно більша, ніж з професійним водієм. Ну, а їхати самому за кермом у Кахетію в День народження — взагалі дивно… Але якщо Вам керування автомобілем приносить задоволення саме по собі — можете взяти його в оренду на кілька днів на сайті Myrentacar.com.

Посилання на цей маршрут Кахетією

Водій забрав нас у нашої квартири. Виїжджаємо з Тбілісі та рухаємося на схід. Перша зупинка в дорозі — просто у селищі, де наш водій Шалва пригостив нас свіжим, гарячим лавашем, а ми до нього купили овечий сир — чудову солону домашню бринзу.

Сігнахі — місто кохання в Кахетії

Перший пункт нашого маршруту – місто Сігнахі. Дивовижна визначна пам’ятка – міські стіни, які тягнуться на кілометри. Неодмінна частина оборонних стін — сильні башти. По стіні можна пройти, подивитися на місто та помилуватися околицями. Прямо з міської стіни можна рукою дістати інжир та інші фрукти. Нас підвезли до дальгої ділянки стін і по стіні ми прийшли до центру міста.

На центральній площі міста розташована адміністративна будівля, літнє кафе та маленький ринок, де продають вовняні речі та килими ручної роботи. Напрочуд велика для такого маленького міста стіна-стела з іменами загиблих земляків.

Одна цікава особливість міста Сігнахі полягає в тому, що в ньому цілодобово і без вихідних працює Будинок одружень (РАГС). Тут будь-якій парі, у тому числі іноземцям, можна офіційно стати чоловіком та дружиною за годину-другу. Наш водій Шалва розповідав, що йому одного разу довелося бути свідком під час укладання шлюбу туристами, яких він привіз на екскурсію до Сігнахі. А на роль дружки просто запросили дівчину з вулиці. Ось так просто, будь-якої миті і без традиційних місячних роздумів!

Ми традиційно скуштували апельсиновий фреш. Сік дуже смачний, дешевший за гранатовий у Тбілісі, але платити гроші можна тільки за саме спостереження за технологічним процесом.

Монастир Бодбе у Кахетії

За кілька кілометрів від міста Сігнахі розташований монастир Бодбе. Вражає строга краса храму та доглянутість території. До речі, християнство прийшло в Грузію в IV столітті і можливо тому для старих грузинських монастирів настільки характерний дещо кріпосний стиль архітектури: розташування на горі, потужні стіни, суворі форми будівель, вузькі вікна-бійниці, прості конічні куполи. І разом з тим вони неймовірно красиві і чудово вписуються в гірський краєвид. Навіть господарські будівлі виглядають цілком охайно і не псують загальне враження.

Винзавод Хареба у Кахетії: місце з гарним вином

Далі ми попрямували до міста Кварелі, неподалік якого відвідали винзавод Хареба (Khareba Winery) і винний будинок Кінзмараулі в самому місті.

Це приблизно 60 кілометрів від Сігнахі, але дороги в Грузії практично скрізь хороші, навколо чудові краєвиди. А ось цікава деталь пейзажу — корови, що пасуться без нагляду. Їх часто можна побачити біля доріг — самі гуляють, самі пасуться і самі приходять додому. Десь ми навіть гуляюче порося бачили. Тож час у дорозі минає зовсім непомітно.

Винзавод Хареба розташований біля міста Кварелі. Впадає в око красиво і з любов’ю облаштована прилегла територія, що взагалі характерно для всієї Грузії.

Ми відвідали екскурсію до льоху, де дозрівають та зберігаються вина, а також дегустацію вин цього заводу. Сам винний льох влаштований у схилі гори. У першому приміщенні збираються туристи для екскурсії. Їх зустрічають грузинською піснею та пропонують накинути на себе плед — у льоху, як і подобає, досить низька температура, оптимальна для вина.

Тут же розташована виставка-продаж вин. Прямо як у Європі, де з музею зазвичай виходиш через магазин…

І це ефективно працює, особливо після того, як на дегустації переконуєшся у чудовій якості всіх запропонованих напоїв.

На екскурсії нас провели довгими коридорами величезного винного льоху. Тут виставлені зразки вин, багато дипломів з різних виставок, а також старовинне обладнання для виробництва вина.

Ми почули цікаву розповідь про історію виноробства в Кахетії, особливості старої та нової технології, різноманітність сортів місцевих вин.

За традиційною грузинською технологією бродіння відбувалося у великих керамічних посудинах “квеврі”, які за формою близькі до амфори і можуть вміщати кілька тисяч літрів, хоча бувають і зовсім маленькими. Подібні посудини відомі понад 6 тисяч років. Квеврі по горловину закопують у землю і завантажують давленим виноградом. Після закінчення активного бродіння квеврі герметично запечатують і витримують до весни.

Екскурсія закінчилася дегустацією вин, яка організована тут же у підвалі. Нам запропонували 5 або 6 сортів вина та місцевий сир з оливковою олією. Дегустація супроводжувалася цікавою розповіддю, а так як з нашої екскурсійної групи на дегустацію залишилися тільки ми вдвох і наш водій (який дегустатор?), це була просто дружня бесіда. Тим більше, що дружина і екскурсовод виявилися колегами – обидві з медичною освітою – і їм було про що поговорити, окрім вина. Я з подивом дізнався, що в Грузії виробляють “крижане вино”, яке нам довелося дегустувати в Австрії, Угорщині та Словенії. Виноград збирають після перших невеликих заморозків, що й обумовлює своєрідний смак напою. Ризиковано повною втратою врожаю, а тому дорого.

Зверніть увагу на форму пляшок:

• У звичайні циліндричні пляшки розливають вино, виготовлене за європейською технологією.
• У більш присадкуватій та широкій пляшці Ви знайдете вино, виготовлене за старою грузинською технологією.

Різниця в тому, що при використанні європейської технології зброджується відфільтрований виноградний сік, а грузинська технологія передбачає зброджування соку в посудині “квеврі” разом із м’якоттю, кісточками та оболонками винних ягід. Виходить більш насичений смак та аромат.

Відповідно вина, котрі виготовлені за грузинською технологією, значно дорожчі.

Після дегустації з цікавою розмовою захотілося купити все та побільше! Звісно, ​​купили! Трохи… Дійсно чудові напої!

У самому місті Кварелі ми заїхали до винного будинку Кінзмараулі. Дуже солідний заклад, по-сучасному обладнана виставка-продаж вин корпорації Кінзмараулі.

Монастир Некресі та озеро Ілія

Далі ми рухаємося до стародавнього монастиря Некресі. По дорозі звертаємо подивитися на озеро Ілія. Водойма, облаштована набережна та гори за озером.

Монастир Некресі заснований у VI столітті та був резиденцією єпископа Кахетії. Окремі будинки збереглися з того часу. Як і більшість церков та монастирів Грузії, монастир Некресі розташований на горі, проте піднятися на неї на своєму автомобілі не можна. Слід зупинитися внизу, пройти на монастирську територію, купити квитки та зачекати на спеціальний мікроавтобус. За дуже крутим і звивистим серпантином Вас вивезуть до самого монастиря, а після огляду доставлять назад.

Монастир Некресі — діючий, але можна відвідати практично всі будівлі. При вході до чинної церкви, як і до будь-якого православного храму, жінкам слід покрити голову хусткою. Враховуючи кількість величних храмів, які захочеться відвідати, легка хустинка має стати неодмінним атрибутом Вашої сумочки на всіх екскурсіях Грузією. Якщо Ви в шортах – загорніться у спідницю з іншої хустки. Стародавні монастирські будови, звичайно ж, нагадують фортецю, якою вони частково і були в ті суворі часи. Навіть більш витончена будівля церкви Архангела замість вікон має вузькі бійниці, що вже говорити про високу вежу явно оборонного характеру!

Ми прогулялися територією монастиря, зайшли до церкви та у виноробню, помилувалися на навколишній пейзаж. Звернули увагу на дерев’яні та складені з каменю давильні для винограду та на цілу залу з квеври. Була чудова сонячна погода та Алазанська долина – як на долоні! Поля, виноградники та вдалині – корона гір, що захищають долину від вітрів. Випити б ковток монастирського вина та милуватися на панораму Алазанської долини! Напевно, так і в монастирі можна жити…

У церкві ми зробили невелику пожертву, а літній чернець пригостив нас парою яблук. Невеликі, але смачні. Одне спробували ще в Грузії, а інше прилетіло додому і лежало в холодильнику з літа до Різдва.

Фортеця Гремі у Кахетії

Далі ми рухаємось у напрямку Тбілісі. По дорозі купили пару фляжок гарного домашнього вина у знайомого нашого водія, нектарин та персики, які легко відокремлюються від кісточки. Все смачно і не дорого – адже Кахетія славиться своїми фруктами. А ще купили дуже свіжу чурчхелу з білого та червоного винограду з різною начинкою з лісових та волоських горіхів. І тут спробували і додому повезли на сувеніри.

Під’їжджаємо до резиденції кахетинських царів – фортеці Гремі. З дороги храми та інші будівлі фортеці виглядають гордо, велично та потужно. На відміну від багатьох старовинних будівель, храм у Гремі збудований з цегли і виглядає свіжішим і легшим. Тут пропонують скуштувати вино, витримане у квеврі XVI століття, які збереглися у царському льоху. І зовсім безкоштовно — чудовий краєвид з вершини скелі.

Ось і добігає кінця наша екскурсія Кахетією. Проїжджаємо через місто Телаві, ззовні оглядаємо фортецю та зупиняємось в оригінальному лісовому ресторанчику на пізній обід. У альтанці, що нависає над ярусом, нам накрили святковий стіл з нагоди мого Дня народження. На обід — типові грузинські страви: салат з тертими горіхами, хачапурі, лаваш, шашлик, соус ткемалі і, звичайно ж, стаканчик червоного вина. Все смачно, а після прогулянок та на свіжому повітрі просто не відірватися.

Боялися, що все не з’їмо, але нам запропонували запакувати не з’їдені страви із собою — це звичайна практика у грузинських ресторанах. Однак знайшлися помічники — вагітна собачка та кішечка з кошенятами. Такими очима на нас дивилися… Хіба ж можна відмовляти вагітній дамі і мамі? Ось вони й допомогли нам упоратися з великими грузинськими порціями.

На перевалі Гомборі зупиняємося випити та набрати з собою джерельної води на висоті 1620 м, а далі дорога веде вниз і на Тбілісі. Шалва підвіз нас до наших апартаментів, розрахувалися, попрощалися і залишили собі чудові враження. Ось така подорож – море вражень лише протягом одного дня! І тверде переконання, що Грузію не полюбити неможливо. Прекрасна країна та чудові люди!

Екскурсія Військово-Грузинською дорогою

У поїздку Військово-Грузинською дорогою ми вибралися з Тбілісі, через день після Кахетії. Перший дуже цікавий об’єкт — стародавня столиця Грузії Мцхета, де можна побачити чудовий храмовий комплекс.

Ми відвідували Мцхету 4 роки тому, через шо повторювати цю екскурсію не стали. Першу зупинку зробили на оглядовому майданчику біля Жінвальського водосховища, на якому збудована та працює гідроелектростанція.

Гарне місце, простір водосховища серед гір та, звісно – сувенірний ринок.

Наступна зупинка – фортеця Анаурі на березі водосховища. Ми погуляли територією, подивилися на будівлі та помилувалися гірськими пейзажами.

Сама фортеця — символ давнини та сили, з її стін відкриваються чудові краєвиди. Зайшли до церкви Успіння. Церква простора, з великим та красивим дерев’яним іконостасом. Дивно, але навіть до атеїста приходять піднесені думки в такому давньому храмі!

Гірські дороги дуже різноманітні. За кожним поворотом — новий, неповторно гарний краєвид. Навіть з вікна автомобіля виглядає чудово. А скільки інженерної думки, праці та банальних грошей вкладено у цю дорогу! Зрізати скелю, збудувати захисні тунелі — неймовірні вкладення ресурсів! Дивишся – і мимоволі схиляєшся перед людьми, які все це зробили та підтримують у хорошому робочому стані.

Дуже цікаве явище – злиття двох русел річки Кури. Різний ґрунт русла — різний колір води, і протягом десятків метрів дві Кури течуть поряд, не змішуючись. Таких місць злиття різнокольорових річок у Грузії декілька. Здивувалися, трошки проїхали і зупинилися розім’ятися трохи обабіч дороги. Дуже красиві краєвиди, і така краса – вздовж усієї Військово-Грузинської дороги, та й скрізь у горах.

Монумент Дружби Народів біля Гудаурі зустрів нас туманом, точніше — хмарою, що лягла на гори. Замість пейзажу на ринку трохи нижче монумента побачили цікаву страву в процесі приготування — ось такий рулетик у формі трубочки, який готується так само, як і шашлик — обертаючись над мангалом. Купили, спробували – дуже смачно!

А на Хрестовому перевалі справжній, досить сильний дощ. Хмарка за гірку зачепилася, образилась і заплакала… Адже висота — близько 2400 метрів над рівнем моря! Наш водій подзвонив знайомим до Степанцмінди, де ми збираємося з гори Гергеті подивитися на Казбек, — кажуть там дощ, навіть церкви на горі не видно, не те що Казбека. Проте — їдемо, раз уже залізли так далеко.

Ми зупиняємося біля селища Степанцмінда, пересідаємо в мікроавтобус (місцеві таксисти монополізували підвіз на гору за додаткову плату) і неймовірно звивистим, крутим серпантином піднімаємося майже на вершину гори, де теж є автостоянка. Покриття дороги — досить хороше, хоча кажуть, що ще кілька років тому тут був танкодром.

Нам пощастило! До нашого приїзду хмаринка весь дощик виплакала і з’явилося сонечко. А ось наш син двічі був на Ґерґеті, але Казбека так і не побачив.

Церква розташована на вершині гори Гергеті і до неї потрібно ще трохи піднятися пішки. Як і більшість старих грузинських храмів, вона виглядає суворо, велично, красиво і на своєму місці. Саме той випадок, коли творіння людських рук прикрашає природу! А які простори відкриваються Вашому погляду! Вдалині — кілометрів за п’ять — снігові вершини Казбека, під нами — селище Степанцмінді. Куди не глянь — неймовірна краса та вічна велич гір. Недаремно храми в Грузії зводили на вершинах!

По дорозі назад погода виправилася. Монумент Дружби Народів під сонячним промінням виглядає зовсім інакше. А поряд із дорогою — дуже цікаве явище — золотисті напливи на місці виходу мінерального джерела. Схоже на Памуккале в Туреччині, хоча там все біле і незрівнянно більше.

Зупиняємось перепочити біля спеціально облаштованого оглядового майданчика над гірською долиною. Пейзаж — просто невимовний, краса і велич гір — незабутнє і дивовижне видовище!

Дорогою, звісно, ​​зупиняємося пообідати у придорожньому ресторані. Гарячий лаваш, харчо, хінкалі, келих вина — все свіже та смачне.

До речі, при користуванні автомобілями від Gotrip розрахунок з водієм готівкою після закінчення екскурсії або трансферу — чітко, як зазначено в замовленні. Проте запросити водія разом пообідати — добрий тон, адже він із Вами проводить (працює!) цілий день.

Остання зупинка в дорозі біля джерела-водоспаду — і ми в Тбілісі біля наших апартаментів. Цей день залишив у нашій пам’яті величну красу гір, а в серцях любов до них і бажання повернутися…

Завтра – останній день у Тбілісі, а післязавтра – переїзд до Боржомі з екскурсією до печерного міста Уплісцихе.

Відвідування Уплісцихе дорогою з Тбілісі до Боржомі.

Після п’яти днів у Тбілісі ми на автомобілі від Gotrip перебираємось до Боржомі. Дорогою запланована екскурсія в Уплісцихе.

До речі, поєднання трансферу з екскурсією – дуже зручний варіант. Від Тбілісі до Боржомі близько 160 км, Уплісцихе – приблизно посередині, неподалік Горі. Якраз зручно та приємно розім’ятися на прогулянці та побачити щось цікаве, не витрачавши на екскурсію цілий день.

Від Тбілісі рухаємося прекрасною 4-смуговою автострадою, милуємося пейзажами. Наш водій Самвел має вищу освіту, без жодного акценту говорить російською, ерудований та товариський, дуже багато цікавого може розповісти про Грузію. Дорога зовсім не в тягар і час пролітає непомітно.

Уплісцихе – печерне місто, якому близько 3 тисяч років. Як і в кожному античному та середньовічному місті, в Уплісцихе були храми та житло, оборонні споруди та комунальна інфраструктура (наприклад, каналізація). Більшість приміщень вирубано у скелі, але є доповнення з кам’яної кладки, що видно на фотографіях. Піднімаємося сучасними сходами і старими стежками, в яких подекуди вирубані сходинки. На вершині гори – церква, до якої ми і йдемо.

Трохи нижче церкви — майданчик перед печерами, з якого відкриваються чудові краєвиди на околиці: гори вдалині, річка Кура, та селища поблизу річки. А трохи ближче — давні печери та стіни.

От ми й дісталися церкви Уплісцулі на вершині гори. Оздоблення церкви — скромне і строге, вона діюча, а тому відчувається святість і аура стародавнього храму. Є й церковна лавка, де можна придбати предмети християнського культу та навіть сувеніри. Ми купили на згадку гарний хрестик, виготовлений за традиційною грузинською ювелірною технікою – срібло з емаллю.

Після відвідин Уплісцихе дорогою до Боржомі ненадовго зазирнули в Горі. Перед музеєм – гарний парк, доглянута територія, фонтани.

Дорога до Боржомі — скромніша, у дві смуги, але з якісним покриттям та гарним облаштуванням. А краса та різноманітність пейзажів просто зачаровують. Зелені ліси та суворі скелі, на рівнинах навіть удалося побачити вітроенергетичні установки — класичні європейські низькооборотні вітрогенератори.

До Боржомі ми дісталися в другій половині дня. Самвел (наш водій) підвіз до замовленого нами готелю, допоміг і почекав, поки ми поселимося. У результаті вийшло дуже раціональне та приємне поєднання трансферу з цікавою екскурсією. Доїхали, подивились і зовсім не втомились.

Відпочинок у Боржомі влітку

У Боржомі ми оселилися в сімейному готелі Nikala’s house, розташованому на горі у південній частині міста. Проїхали гарним висячим мостом через Куру і вуличками-серпантином піднялися вгору. Готель невеликий, нещодавно збудований. У номері є все необхідне, а внизу влаштований бар із невеликою кухонькою, де можна самим щось приготувати.

Господарі зустріли нас дуже привітно, все показали та розповіли про місто. Ми запитали, чи можна поставити в номер холодильник, щоб не бігати вниз за кожним ковтком води. За кілька годин у нашій кімнаті з’явився маленький холодильничок. Судячи з того, що його розпаковували — заради нас його і купили. Кажуть — ви ж не транзитом на одну ніч, а цілий тиждень — вам справді це потрібно. Ось таке уважне ставлення до гостей.

Стане в нагоді: хороша підбірка готелів є в окремій статті про Боржомі.

Наш готель розташований досить високо, так що підніматися з міста пішки важко. Хоча таксі сюди коштує 3-4 ларі — цілком терпимо. Зате тут довкола зелень, не жарко, завжди свіже гірське повітря, не отруєне автомобілями. А вид на Боржомі з нашого балкона просто дивовижний!

У перший же день господарі підвезли нас до міста і показали дуже симпатичний ресторанчик із приємним та уважним персоналом та гарною кухнею. Виявилося, що пристойна порція супу харчо з парою шматків м’яса цілком замінює і першу, і другу страву. Ну і плюс хачапурі, кава чи дуже смачний грузинський лимонад. Таке враження, що це взагалі не хімія, а натуральний газований компот із різних фруктів.

Після обіду відразу ж вирушили прогулятися до джерела Боржомі. Популярні два загальнодоступні бювети. Перший — із холодною водою — знаходиться дорогою до Центрального парку, доступ до нього безкоштовний та необмежений. Другий бювет — із теплою водою — розташований на території самого парку. Ми пройшли від центру по притоці Кури до першого бювету та входу до Центрального парку.

Ідемо вздовж торгової вулички з сувенірами, невеликими магазинами, кафе та кіосками. Спробували дуже смачні, недорогі та свіжі пончики, які смажать у Вас на очах та посипають цукровою пудрою чи шоколадом. Впали в очі кухонні дошки з горіха. Найрізноманітніших форм і розмірів – від долоні до півметра, цілком пристойний сувенір. Пізніше купили кілька найкрасивіших, а також красиву дерев’яну качалку.

А ще — варення із шишок. Маленькі молоді шишечки, акуратно упаковані у 200-грамові банки. Реально полегшує дихання та горло при застудах – вже самі перевірили – працює.

Прочитали в Інтернеті, що у Боржомі є басейн із сірчаною водою. Нам обом подобаються термальні джерела, тому вирішили відвідати боржомський. Він знаходиться у далекому куточку Центрального парку. Вибралися наступного дня. Тією ж дорогою вздовж річки пройшли до входу в парк, купили вхідні квитки. Парк красиво оформлений і на фоні природної зелені виглядає чудово. На гору можна піднятися канатною дорогою, нижня станція якої виглядає витончено і трохи футуристично. Трохи далі – бювет із водою Боржомі. Тут працівниці парку подадуть Вам склянку або наберуть дрібну пляшечку. Багато набирати безглуздо саме тому, що вода тепла і при зберіганні втрачатиме свої властивості.

До сірчаних басейнів кілометра 3, причому дорога йде на підйом. Можна піднятися вгору канатною дорогою, але там теж потрібно йти до басейну кілька кілометрів, спускаючись униз. Можна під’їхати спеціальним автомобільчиком, але ми вирішили вперше прогулятися парком. У результаті трохи втомилися, але не пошкодували. На початку шляху — цілком опоряджена територія із брукованими доріжками. Милуємось водоспадом, проходимо біля цілого парку атракціонів. Все облаштовано, можна купити сувеніри, воду, солодощі.

Трохи далі цивілізація закінчується і починається ґрунтова доріжка серед царства дикої природи. Тут тінистий ліс і зовсім не спекотно. Поруч гірська річка, яка бурхливо пробивається між камінням і періодично розтікається відносно спокійним плесо. Іти не близько, але приємно та цікаво.

А ось сам басейн нас, щиро кажучи, не вразив. Вода хороша, сірчистий газ на свіжому повітрі практично не відчувається. Але на велику кількість відпочиваючих — два невеликі басейни (дитячий поменше і дрібніший), тому — шум, бризки, броунівський рух і товкучка. Потрібно бути уважним до себе — буквально за кілька годин ми трохи обгоріли. Особливості гірського сонечка треба враховувати. Купалися, позасмагали та поїхали назад.

Загалом у Боржомі ми провели майже 6 днів. Гуляли містом, відвідали кілька різних ресторанчиків, подивилися на багатства місцевого ринку. Центр міста невеликий, нічого видатного ми не побачили (можливо, це саме ми не побачили). Люди переважно приїжджають сюди до бюветів, для лікування, а не розваг. Але розваги ми собі влаштували у формі двох екскурсій: відвідали Бакуріані, фортецю Рабат та печерне місто-монастир Вардзія. Про ці екскурсії ми розповімо трохи згодом.

А прощальна вечеря в Боржомі відбулася ось у такому колоритно оформленому ресторанчику, на який ми натрапили зовсім випадково, гуляючи містом. І тут не тільки будинок-хатинка з оригінальним оформленням, а й смачні рибні страви – не пошкодували!

Поїздка до Бакуріані на вузькоколійці з Боржомі

З’їздити до Бакуріані нам порадила господиня готелю. Причому головне — не саме місто Бакуріані, а поїздка старою вузькоколійкою, яка була збудована наприкінці 19 століття. Протяжність дороги — менше 40 км, але поїзд їде близько трьох годин. Трохи нудно, але справді дуже гарні місця.

Вранці нас підвіз до залізничного вокзалу батько господарки готелю, який працює таксистом. У нас було ще багато часу, тому прогулялися ринком, влаштованим у будівлі вокзалу та біля нього. Розкішна різноманітність сирів, овочів та фруктів!

Вузькоколійка, яку місцеві жителі називають “Кукушкою”, електрифікована. Нас чекає ось такий мініатюрний склад з електровозом і симпатичними, цілком зручними вагончиками. Поїзд подають до перону заздалегідь, а квитки купуються прямо у потязі вже під час руху. Колись тут бігали маленькі паровозики, від чого, напевно, потяг і називають Зозулею.

Поїзд неспішно рухається дуже красивою місцевістю, вибираючи шлях серед гір і ущелин. Досить часто пірнаємо в зелений тунель, тому не завжди встигаєш сфотографувати чудові гірські пейзажі, які лише на кілька секунд відкриваються у розривах між деревами. Тим не менш, за кожним поворотом – нові, дивовижно красиві краєвиди.

По дорозі бачимо стару мініатюрну будівлю вокзалу. Таких будинків є кілька, і вони мають типову конструкцію. І зовсім занедбаний, колись багато декорований півстаночок. А ще можна побачити церкву посеред лісу або цілу галявину ромашок.

Під’їжджаємо до Бакуріані. Місто невелике, але симпатичне. Вокзал нічим не примітний, але прямо тут вже розпочинаються атракціони з катанням на конях та екскурсійною поїздкою у відкритому кінному екіпажі.

На центральних вулицях сучасні будинки межують з досить старими дерев’яними спорудами. На кордоні з лісом – розважальний комплекс, де дітлахам – все на радість! Гойдалки, каруселі, гірки, батути, солодощі – і в результаті – задоволені та щасливі обличчя дітей.

Гуляємо містом, в якості обіду з’їдаємо по величезному хачапурі і сідаємо в автобус на Боржомі. Маршрутки до Боржомі ходять часто та й таксі не критично дороге. Тож їхати назад поїздом не варто, і переживати з приводу повернення до Боржомі теж не варто — дістанетеся без проблем.

Автомобільна дорога в горах та її околиці — не менш красиві, ніж біля залізниці, але часу в дорозі — не більше півгодини. Напевно, це оптимальний варіант такої екскурсії – комбінація “Кукушки” з автобусом.

Екскурсія до Вардзії та Рабату з місцевим таксистом

Один день нашого перебування в Боржомі ми присвятили екскурсії в фортецю Рабат та печерне місто-монастир Вардзія. Цього разу домовилися з місцевим таксистом, який і провіз нас приблизно за 300-кілометровим маршрутом. Порівняно з автомобілями від Gotrip ціна не нижча, але комфортність трохи гірша, а машина старша. Однак наш водій додатково показав нам ще кілька цікавих місцевих об’єктів: термальний басейн та рибництво, де вирощують форель. Відразу скажу про невелику нашу помилку. Ми не обмінялися телефонами, а тому трохи загубилися в Рабаті. Водієві довелося припаркуватися далеко від входу в фортецю, і ми трохи понервували, поки знайшли один одного. Нічого, все обійшлося, і наша екскурсія тривала нормально. А ось коли замовляєш автомобіль на Gotrip, координати водія одразу приходять на електронну пошту. Та й Viber є у всіх водіїв Gotrip, що полегшує зв’язок у випадку відсутності місцевої сім-карти.

Однак повернемося до нашої екскурсії. Виїхали вранці, насолоджувалися вже звично гарними краєвидами на гірській дорозі. Дорога двосмугова, але хороша — нам би скрізь такі. В одному місці – ремонт. Не латки, під час ремонту повністю перестилають усі шари асфальтного покриття. Водій пояснив, що, швидше за все, це переробка невеликої невдалої ділянки протягом гарантованого терміну служби. За рахунок фірми, яка будувала дорогу або виконувала капітальний ремонт.

Фортеця Рабат розташована біля міста Ахалцихе. Її заснували турки приблизно 400 років тому, а до 2010 року від неї залишилися руїни. Протягом кількох років було проведено дуже масштабну реставрацію, і тепер фортеця Рабат — дивовижно красивий та цікавий туристичний об’єкт. Вона складається з безкоштовної нижньої частини та верхньої, для відвідування якої потрібно купити вхідні квитки. Гуляти там можна довго, але для відносно швидкого огляду нам вистачило кілька годин.

Не будемо писати про фортецю надто детально. Про неї багато написано в Інтернеті, і навіть на цьому сайті є досить докладна та цікава стаття. Спробуємо коротко описати наше бачення та наші емоції. Ми винесли з Рабата враження контрастності. Потужні та суворі зовнішні стіни та просторі зелені дворики. Сувора кам’яна кладка будівель, вузькі фортечні переходи та повітряні галереї. Контраст сірого каменю фортечних стін та мармуру невагомих портиків у східному стилі. Суворих форм мечеть, що відображається в дзеркально гладких басейнах, і затишна альтанка з фонтаном, що тихо дзюрчить. Прекрасні види відкриваються з масивних фортечних стін. Починаєш розуміти, що люди тут не лише воювали, а й просто жили, створюючи комфорт та красу навколо себе.

Зараз тут теж все доглянуто, акуратно та красиво. Під час нашого відвідування ми бачили, як усю цю пишність постійно підтримують: підстригають зелень, прибирають доріжки. Велике дякую всім, хто створив цю перлину архітектури 400 років тому, відродив її зовсім недавно і з великою любов’ю зберігає зараз.

Наступним об’єктом нашої екскурсії став печерний монастирський комплекс Вардзія.

Дорогою зупиняємося прогулятися, подивитися фортецю Хертвісі та спробувати апельсиновий фреш.

Зупиняємось на оглядовому майданчику з видом на долину Кури, село Вардзія та сам печерний монастир, вік якого перевищує 800 років. Тут жили ченці та ховалися місцеві жителі від ворожих набігів. Навіть дивлячись здалеку, дивуєшся, скільки праці століттями вкладалося у створення майже 600 приміщень монастиря.

Від автомобільної стоянки, біля якої продають вхідні квитки, можна під’їхати вгору спеціальним автобусом, що значно скорочує пішу дорогу до печер. Їдемо, п’ємо і набираємо джерельну воду і пішки піднімаємося до монастиря. Тут нескінченні переходи до незліченних печер. Як тільки ченці знаходили те, що їм потрібно? Майже скрізь встановлені сучасні металеві драбинки та перехідні містки, в деяких місцях стерті сходи відновлені бетоном. Ми знаходимося на сонячній стороні, тому свіжа вода зовсім не зайва. Жарко, скакати сходами нелегко, але цікаво. Звичайно ж, оглянути всі печери — нереально, тому піднімаємося до храму, по дорозі зазираючи до приміщень, висічених у скелі.

Ось ми й дісталися входу до Церкви Успіння Богоматері. Звідси відкривається чудовий краєвид на долину і гори вдалині. Сама церква частково заглиблена в скелю, а її фасад збудований із тесаного каменю. У церкві збереглися древні фрески, а в глибині — святе джерело, з якого можна випити води.

Далі — знову печери та нескінченні переходи, а також чудові краєвиди на долину та гори. Гуляти (точніше скакати і повзати крутими сходинками) тут можна дуже довго, але нам пари годин вистачило, щоб і подивитися, і втомитися. Даремно люди вигадали тренажер, який імітує пересування сходами, — ось такі екскурсії набагато ефективніші й приємніші — тут справді дуже гарно.

Виходимо з монастиря підземним ходом, який дуже круто спускається вниз. Місцями сходи нерівні і доводиться триматися за стіни. Ось і вибралися! Тепер спускаємося до автомобільної стоянки мощеною доріжкою — і кінець екскурсії.

Далі було цікаве та приємне продовження. Нас завезли до термального басейну!

Ми вже писали, що любимо термалки, а після “прогулянки” сходами Вардзії це було просто неймовірне задоволення! Незважаючи на скромний зовнішній вигляд, ми потрапили до пристойно обладнаного великого басейну з гарячою мінеральною водою. Можна посидіти, полежати і навіть поплавати. Здорово розслаблює натруджені ноги. А поруч — пристрій для підбадьорювання — маленький холодний басейн. Вода просто крижана — поринув і знову хочеться посидіти в гарячій. Протягом години втоми як і не було, ми рухаємось далі.

І ще один сюрприз від нашого водія – екскурсія на рибну ферму. Неподалік Боржомі розміщено ціле рибництво з кількох ставків, де в чистій воді з гірських джерел вирощують форель. Є міні-ресторанчик, де можна поїсти форель, смажену на мангалі. Збиралися тут пообідати, але нам трохи не пощастило. Перед нами приїхала ціла група, чоловік 10, і довелося б чекати щонайменше годину, поки їм приготують свіжу рибу. Чекати не стали, поїхали обідати до Боржомі. Там також можна знайти смачні рибні страви, можливо, з тієї ж форелі, яку ми бачили.

Ось такий насичений день у нас вийшов: подивилися фортецю та монастир, купалися в термалці та всю дорогу захоплювалися чудовими краєвидами гірської Грузії.

Ось посилання на схожий маршрут на Gotrip. Якщо хочете сірчані лазні та ферму, краще попередити про це водія.

Як відвідати Мартвілі дорогою з Боржомі до Батумі?

З Боржомі ми переїжджаємо для пляжного відпочинку в Батумі. Ми вирішили поєднати переїзд із відвідуванням цікавого місця — каньйону Мартвілі. Він розташований на річці Абаша приблизно за 5 км від міста Мартвілі, тому наш шлях лежить через Зестафоні, Кутаїсі, Поті і далі на південь уздовж узбережжя Чорного моря.

У Кутаїсі ми були чотири роки тому, а цього разу вирішили подивитись каньйон. Від Боржомі до каньйону близько 180 км хорошої та красивої дороги, а потім до Батумі – ще 150 км.

Наш водій Алекс, який працює в Gotrip, підвіз нас до входу та допоміг взяти квитки для відвідування каньйону та для катання на човні. Доріжкою серед яскраво-зеленого лужка спускаємося до причалу човнів. Він розташований у верхній частині каньйону. Тут течія дуже повільна, вода спокійна, тому наша прогулянка — явно не рафтинг, а повільний і плавний рух у похмурому тунелі вгору і вниз за слабкою течією. Одягаємося в рятувальні жилети, сідаємо — і попливли.

Нам випали місця на носі човна. Зручно дивитись, легко фотографувати, приємно відчувати близькість прохолодної води. А тим часом — потроху допомагати човняреві веслувати. Каньйон не широкий, скельні береги мають зворотній ухил, тому густі дерева подекуди замикаються над головою. У берегах каньйону видно невеликі гроти, у річку стікає водоспад. Прогулянка вгору і вниз за течією займає всього 20 хвилин, але залишає дуже приємне враження.

Виходимо з човна, здаємо жилети і переходимо в нижню частину каньйону, яка відокремлена від спокійного плесу скельною стіною. Тут зовсім інша картина: буйство води в незліченних каскадних водоспадах, пишна та яскрава зелень, тінисті стежки та шум води. Вниз за течією веде облаштована туристична стежка з містками та оглядовими майданчиками у найбільш видовищних місцях. Через кожен десяток-другий кроків відкривається новий поворот річки, новий водоспад… Напевно, можна опублікувати добру сотню фотографій — і всі вони будуть різними, неповторними та чарівними! Правильно кажуть, що на воду можна дивитися вічно. А тут вода ще й вирує, нестримна та різноманітна! Частину цієї краси можна побачити на цьому ж сайті, але краще — приїхати і подивитися на власні очі. Щиро радимо!

Ось маршрут: Боржомі-Мартвілі-Батумі. Ціна від 192 ларі до 580 ларі. Батьки їздили на Chevrolet Volt за 221 ларі. Такий трансфер коштує дорожче, тому що водій приїжджає за Вами з Тбілісі і потім повертається порожнім.

Літній відпочинок у Батумі: море та екскурсії

У Батумі ми приїхали з Боржомі, відвідавши дорогою каньйон Мартвілі. Ми відпочивали в Батумі 4 роки тому і тоді мешкали в районі порту, в готелі неподалік станції канатної дороги. На цей раз ми поселилися в апартаментах між дельфінарієм і озером з танцюючими фонтанами. До найближчого пляжу — не більше 10 хвилин пішки, поруч супермаркет Batumi Mall, інші магазини, безліч ресторанів і кафе.

Вікна та балкон виходять на море, але перед нами будується ще один будинок, який закриває набережну та пляж, видно лише море біля горизонту. Квартира цілком пристойна, нова і велика, всі зручності (кухня з холодильником та посудом і навіть з джезвою для кави, санвузол, душова кабінка, пральна машина, сушарка для білизни та інше) в наявності та все працює.

Корисні посилання: добірка готелів у Батумі | апартаменти у приватному секторі Батумі | який район Батумі обрати?

У нас встановився такий лінивий розпорядок: зранку — легкий сніданок та кава, похід на море, відпочинок вдома, прогулянка містом та обід у ресторані, за настроєм — вечірня прогулянка та вечеря вдома чи в кафе. Ресторанчики спеціально вибирали різні, щоб і поїсти, і подивитися, адже вони бувають дуже колоритно та креативно оформлені.

Наші апартаменти розташовані кілометри за три на південний захід від порту та Парку Чудес. Це — район новобудов, де є досить оригінальні будинки, які впадають у вічі і запам’ятовуються. Вздовж берега моря йде пішохідна доріжка, у якої багато лавочок, де можна відпочити і подивитися на море. Скрізь напої, морозиво та інші смачні радощі. Так що ці 3 км проходять не просто легко, а навіть із задоволенням. А коли йдеш з пляжу біля морського вокзалу додому і дорогою вибираєш ресторанчик посимпатичніше — так і взагалі прогулянка — на радість. Популярні велосипедні доріжки. Можна взяти напрокат звичайний велосипед, а також дво- чи 4-місний веломобіль. Здається, 4 роки тому пішохідна та велодоріжка були коротшими, а зараз вони добудовані від самого морського вокзалу та практично до південної околиці Батумі.

Якщо рухатися не біля берега моря, а паралельними вулицями — теж можна побачити багато цікавого та красивого. Нові та старі будівлі в оригінальних архітектурних стилях, наприклад, суперсучасна будівля готелю Хілтон. Гарні, з любов’ю влаштовані та доглянуті парки з дуже цікавими скульптурами, фонтанами та тінистими куточками, де можна просто посидіти та відпочити. В одному з парків виставлено макети старих грузинських будинків із різних регіонів Грузії. Скрізь пальми, акуратні газони та квіти – йдеш, очі радіють, а ноги забувають боліти.

Неподалік нашого житла — озеро з танцюючими фонтанами. Воно відокремлено від моря вузькою смужкою землі, вздовж якої йде описана нами набережна. Якось увечері ми сходили подивитися на працюючі фонтани. Масштабно та красиво! Танцюючі фонтани меншого розміру є ближче до порту, ми їх бачили під час попереднього візиту до Батумі. Увечері красиві не лише фонтани, а й будівлі, виділені ефектним підсвічуванням. Ідеш будь-якою вулицею і отримуєш масу задоволення.

Тепер трохи про пляжі. Перші дні було похмуро та штормило. Море біля нашого будинку дуже чисте, але пляж складається з великої гальки (до речі, це недоліе майже всіх пляжів Батумі). Входити-виходити і в хорошу погоду не дуже комфортно, а при нестійкому положенні на гальці метрова хвиля просто збиває з ніг. Не дарма кілька днів рятувальники забороняли купатися. Ми активували спогади 4-річної давності та знайшли вихід. Їздили чи ходили на пляж у район морського вокзалу та Парку Чудес. Там берег повертає так, що закриває пляж від хвиль, дрібніша галька з піском. Купатися набагато комфортніше, хоча вода і не така чиста через велику кількість відпочиваючих. Інфраструктура не гірша – можна влаштувати собі масаж на камінчиках, а можна взяти в оренду шезлонг та парасольку. Непоганий пляж є і біля Ботанічного саду, куди легко доїхати на таксі або маршруткою.

Для різноманітності ми вирішили поїхати на пляж у Шекветілі. Як і трохи далі, в Урекі, пляж складається із чорного вулканічного піску – дуже цікаве видовище. Замовили автомобіль на Gotrip прямо “на завтра” і все спрацювало без проблем. У Батумі вранці хмарно, але цілком пристойна погода, до Шекветілі недалеко, так що можна їхати на пляж. А ось по дорозі за 50 км погода мінялася три рази – від сонця до дощу і навпаки.

Корисна посилання: Маршрут Батумі — Шекветілі — Батумі. Ціна від 77 ларі (седан) до 101 ларі (мікроавтобус).

Водій підвіз нас до красивого сучасного готелю з широким пляжем, але знову стало хмарно і пішов дощ. Вирішили у формі очікування пообідати у ресторанчику готелю. Уважний персонал, смачно та ситно. Директор готелю особисто обіцяв, що дощі завтра-післязавтра закінчаться. Обід сподобався, але дощ ми не перемогли. Погуляли пісочком, помили ноги і поїхали назад. А в Батумі – знову сонечко! Нас підвезли до Парку Чудес, де ми й купалися-загорали годинку. Ось така вийшла подорож. Тож ми маємо план на світле майбутнє: приїхати ще раз і ближче познайомитися з чорним піском грузинських пляжів.

І кілька слів про харчування. Грузинська кухня — різноманітна, смачна та багата. Нормальний обід на двох коштує 20-40 ларі. Ми спеціально ходили в різні ресторанчики, щоб спробувати і подивитися. А взагалі можна легко харчуватися вдома, навіть якщо нічого не готувати: чудові м’ясні продукти, сири, випічка… Хачапурі, чай чи кава, фрукти — ось і готовий сніданок чи вечеря. А якщо дістатися до різноманітних готових салатів та напівфабрикатів та розігріти чи приготувати їх удома (а проживання в апартаментах це дозволяє) – вийде цілком повноцінне харчування! Ми жартували, що в Грузії взагалі можна вижити на одних хачапурі та на морозиві. Напівкілограмова коробочка морозива коштує 5-6 ларі, і при цьому воно зроблено (не повірите!) із молока, а не з пальмової олії. Смачно! Тож приємного всім апетиту та гарних кулінарних вражень у Грузії!

Авторська екскурсія гірською Аджарією (Мачахела)

Один з 9 днів відпочинку в Батумі ми виділили на дуже цікаву екскурсію гірською Аджарією. Збираємось вранці біля озера з танцюючими фонтанами. Екскурсія проводиться на мікроавтобусі, невеликою групою чоловік до 10. Перша точка зупинки – гора з хрестом, на яку веде дорога з крутими підйомами та дуже звивистими серпантинами. На вершині 2014 року встановлено масивний хрест, який символізує початок християнських земель Грузії. Далі вже мусульманська Туреччина.

Звідси відкриваються чудові краєвиди на гори, море, фортецю Гоніо біля підніжжя гори та місто Батумі на горизонті. Слухаємо розповідь нашого гіда, гуляємо, милуємось краєвидами, фотографуємо і тут же на схилі біля вершини збираємо на згадку по кілька листків чаю. Тут це звичайні дикорослі кущики, можливо залишки занедбаної плантації.

Наш гід Віктор — дуже ерудована людина, багато знає та розповідає про історію та традиції аджарських земель. Коли ми спустилися з гори, він забіг у пекарню і пригостив усіх свіжим, ароматним, гарячим, щойно випеченим лавашем. Смачно, а хто недостатньо поснідав — ще й корисно. А головне — приємне доброзичливе ставлення!

Неподалік злиття двох річок з водою різного кольору (подібне ми вже бачили під час поїздки на Військово-Грузинську дорогу) зупиняємось і переходимо на інший берег, щоб пройти до водоспаду. Переходимо висячим мостом, який побудований за гроші мешканців селища, розміщеного на протилежному березі. Раніше туди практично неможливо було нормально дістатися, а тепер мостом проїжджають (буквально — протискуються) легкові автомобілі. Дуже цікаве видовище.

На іншому березі — пляж із відпочиваючими корівками. А далі ми йдемо через селище, Віктор розповідає про фруктові дерева, яких тут безліч. Підходимо до старого аркового мосту з кам’яної кладки, що традиційно називається мостом цариці Тамари. Дуже гарний міст, тож всі із задоволенням фотографуються. Поруч є лавочки, де можна відпочити в тіні.

Починаємо підніматися стежкою вгору до водоспаду. Будиночок на палях — склад, захищений таким чином від усякої лісової живності — від ведмедів до мурах включно. Ведмедям високо і з палі в будиночок не перелізти, а від комах перекриття навколо паль оббите листовим залізом — не проповзеш. Віктор жартує, що це будиночок баби Яги з повним прізвищем Бабаягідзе.

Стежка прокладена крізь ліс вздовж струмка, що стікає від водоспаду. Натуральні вологі джунглі.

Ось ми й прийшли до водоспаду. Останній місток, сходинки – і він перед нами. Нещодавно в горах пройшли дощі, тому водоспад рясніший, повноводний. Незважаючи на дощі, напрочуд прозора вода в струмку нижче водоспаду. Тут дійсно дуже красиво, тому не тільки милуємось водоспадом і слухаємо шум води, а й масово фотографуємось на фоні водоспаду. Віктор радить найкращі місця позування та точки зйомки, сам допомагає фотографувати на наші смартфони та камери. Фото вийшли чудові!

Наступний етап нашого маршруту — стародавня фортеця Гвара, яка була побудована в місці злиття двох річок і таким чином контролювала три долини. Ми виїхали на гору та зупинилися на майданчику біля кафе. Звідси можна пройти стежкою до самої фортеці. Стежка вузька, на ній понад 200 сходинок, які ведуть в основному вниз (а назад вгору йти…). Типовий гірський серпантин, але у мініатюрі для пішоходів. У місцях, що не заросли деревами, відкриваються чудові краєвиди на річкову долину. Від фортеці залишилися практично руїни, але тут уже попрацювали археологи, тож історія більш-менш відома. Сама фортеця невелика, але якщо піднятися на стіни — відкриваються чудові краєвиди на три долини у місці злиття річок Мачахлісткалі та Чорох. Біля річки — житло, дороги та гребля гідроелектростанції. А над усім цим велично височіють нескінченні та вічні зелені гори. Слухаємо розповідь Віктора, фотографуємо природу та себе.

Від фортеці піднімаємося тією ж стежкою до кафе, де стоїть наш автобус. Віктор усіх пригощає чаєм місцевого домашнього виробництва. Ми придбали кілька пачок.

Вдома спробували, справді гарний чай із цільних листів, без жодних фруктових добавок та ароматизаторів.

Після фортеці ми прямуємо до водяного млина біля гірської річки. Дорогою зупиняємося подивитися на старий бетонний ДОТ, який колись захищав перевал і в якому навіть збереглася зброя.

Для роботи млина влаштовано спеціальну загрудню на відведеному від річки каналі. Сам сарайчик, де розташований млин, складений із шлакоблоків. А всередині – цілком працездатне обладнання. Віктор, показуючи нам, як подається зерно на кам’яні жорна, виявив свіже борошно. Мабуть, хтось нещодавно молов зерно. Спускаємося трохи нижче і підходимо до гірської річки. На фоні яскравої зелені навколишніх дерев дуже контрастно виглядають потужні сірі валуни, що утворюють пороги. А бурхливий потік створює одночасно враження і сили, і веселої грайливості. Народ знову захоплено займається фотографуванням – справді гарне місце.

Рушаємо далі і зупиняємось біля чергового мосту цариці Тамари. Цей виглядає досить старим. Ширина — близько метра, жодних перил. Напрочуд невелика товщина для арки з кам’яної кладки. Та ще й геометрія небезпечно спотворена — і як тільки тримається це диво!

Приїхали до традиційної грузинської садиби, з господарями якої Віктор має домовленість про проведення екскурсії. Будинок цілком сучасний, але у дворі та в кімнатах виставлені старі сільськогосподарські інструменти, пристосування та предмети домашнього вжитку.

Щоправда, дещо й зараз використовується: і виноград збирають у такі кошики-рюкзачки, і чача з цього перегінного апарату цілком якісна. У кімнаті накритий стіл для виставки-дегустації сиру, вина та чачі.

Усе скуштували, крім того купили дуже цікавий сир. У клубок розміром із кулак щільно намотані пучки тонких ниток сиру. Сир дуже сухий і солоний і, напевно, може зберігатися вічно. Принаймні ми досі відмотуємо потроху.

Завершенням нашої екскурсії стало відвідування ще однієї садиби у горах. По суті це такий сімейний бізнес у вигляді ресторану з фольклорним концертом. Столи приблизно на півсотні місць розташовані на критій веранді, яка спирається на високі сталеві колони. Вниз — явно кілька десятків метрів, тож веранда просто летить над прірвою, а види на долину та навколишні гори — неймовірні. Стоїш не на землі, а високо над землею і ніщо не заважає милуватися краєвидом.

Для кожної групи накритий стіл по-грузинськи, із 10 страв: салати, лобіо, риба, соуси, випічка… А до всього цього — чача, біле вино та смачний грузинський лимонад. Тамада — господар садиби — задає тон: розповідає про грузинські звичаї та подані страви, вимовляє тости, просить представитися — хто звідки приїхав. Смачні страви, гарне місцеве вино, щирі жарти – все допомагає розслабитися, забути про втому від екскурсії та й взагалі про всі проблеми і просто весело відпочити.

До обіду — дуже гарний концерт від господарів будинку: музика, грузинські пісні та запальні танці. Виявляється, господарі професійні артисти, добре відомі в Грузії. А такі прийоми — додатковий підробіток та хобі для спілкування з новими людьми.

Родзинкою вечора стало запрошення присутніх дівчат допомогти у домі. За легендою, після вчорашніх гостей залишився немитий посуд, який і треба помити. А вашу митимуть завтра наступні гості. Насправді протягом якихось 20 або 30 хвилин наших жінок переодягли і трохи потренували. Результат — невпізнані красуні в традиційних парадних сукнях, що танцюють грузинський танець. Звичайно, ми не повірили, що панночки дійсно миють посуд, але від побаченого результату нижні щелепи довелося ставити на місце.

А потім хлопці за допомогою баранячих шапок миттю перетворилися на відчайдушних джигітів (подумаєш — шорти не зовсім правильні…) і всі фотографувалися з новоявленими грузинськими царівнами. Красиво, весело та пам’ятно — ось так закінчилася наша екскурсія Аджарією. Сердечне спасибі Віктору — нашому гіду та організатору, щира вдячність усім, хто нас приймав у себе вдома, як гостей. Завдяки Вам – таким доброзичливим, щирим людям залишаються чудові спогади про прекрасну країну Грузію!

Корисні посилання: така ж екскурсія Гірською Аджарією з Віктором | їндивідуальний варіант на авто.

---

Але все добре завжди швидко закінчується… Просто не віриться, що пройшов майже місяць! За нами приїжджає автомобіль, заздалегідь замовлений на нашому улюбленому Gotrip, відвозить нас до аеропорту Батумі, реєстрація, останній ковток грузинського лимонаду у кафе, паспортний контроль – і ми летимо додому. До побачення, Грузія!

Висновки щодо нашої поїздки та поради на майбутнє

1Їздити без турфірми, а самостійно — комфортно, бо Ви вибираєте саме те, що хочете: що подивитися, де і як на пісочку полежати, якими гастрономічними чудесами побалувати себе… Однак для цього потрібен або знавець країни, куди Ви їдете, або велика робота з пошуку інформації в Інтернеті.

2Самостійна організація поїздки дозволяє регулювати її вартість шляхом вибору між “дешевше, але простіше” і “комфортніше, але дорожче”. Так Ви зможете збалансувати Ваші бажання з Вашими можливостями.

3Використання оренди автомобілів типу Gotrip або інших аналогічних сервісів може бути не дуже дорожче, але так Ви точно збереже багато часу і нервів. У результаті не біг з перешкодами, а повноцінний відпочинок.

4Повноцінна екскурсія коштує дорожче за оренду авто з водієм, але на ній буде набагато цікавіше. Нам і гарні місця показали, і нагодували, і про розваги подбали.

5Зв’язок через Viber з використанням інтернету від міжнародних СІМ-карток, на зразок DrimSim, досить комфортний і коштує не так дорого. За майже місяць у Грузії ми витратили менше ніж 1 євро, в апартаментах був WiFi.

6Нам сподобалося поєднання пляжного відпочинку з періодичними екскурсіями, по можливості поєднаними з неминучими переїздами з міста в місто. Багато побачили, добре відпочили і зовсім не втомились.

7Ми багато їздили Європою з організованими автобусними екскурсіями, але самостійно організована поїздка — незрівнянно краща! Спробуйте і точно залишитеся задоволені!

Інші корисні статті про відпочинок у Грузії:

• Чи варто їхати до Грузії? Найдокладніша екскурсія з організації самостійного відпочинку
• Як орендувати авто з водієм та подивитися всю Грузію?
• Все про оренду авто в Грузії: найдокладніша і найкорисніша стаття
• Основні визначні пам’ятки Грузії
• Основні курорти Грузії: чим відрізняються та який вибрати?
• Наша підбірка найкращих екскурсій Грузією
• Як вирушити до Грузії самостійно: поради та корисні лайфхаки